У храмах різних обрядів можна зустріти спеціально відведені місця, де люди запалюють свічки, звертаючись до Бога з різними проханнями. Ці свічки можуть бути різної форми та розмірів. Прохання теж можуть стосуватися як самої людини, яка свічку запалює, так і інших людей, живих або померлих, за яких вона прийшла помолитися.
Дуже часто, через нерозуміння значення цієї практики, щодо неї виникають різні забобони та упередження. З одного боку вона може сприйматися як спеціальний ритуал, через який краще діє молитва, з іншого – зустрічається думка, що це просто «бізнес», який приносить церкві величезний дохід.
Однак, яким є її справжнє значення? На нього дуже добре вказує те, що у народі ці свічки ще часто називають офірками (від слова «офіра» – пожертва). І це, насамперед, нагадує, що свічка, яку купуємо у храмі та запалюємо під час молитви, є найперше невеличкою пожертвою (офіркою), яку людина складає на утримання храму (тому, зазвичай, вартість свічки тут буває дещо дорожчою, аніж на ринку).
Це теж спрямовує увагу до того, що запалення свічки чи її горіння не є способом «задобрити» Бога, але є приводом для молитви, у якій маємо довірити Йому певну ситуацію, або людей. Свічка також є символом цієї молитви і спонукою для складення [саме невеличкої] пожертви у тому молитовному намірі, з яким до храму приходимо.
свящ. Олег Овсяник
